Етіотропна терапія вірусних гепатитів: сучасні стандарти та перспективи

Телегін Д.Є.

Національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів

Є в людському світосприйнятті особливість – не помічати зблизька надто великих об‘єктів. Тому у пошуках славетних сторінок історії людства ми частіше звертаємо погляд на сиву давнину, ніж на сьогодення, подібно тим, хто відходить на порядну відстань, намагаючись роздивитись грандіозну споруду або охопити поглядом величну картину. А поза тим ми живемо у час, коли визначальні досягнення в медико-біологічній галузі дозволяють людству наблизитись до перемоги над тими хворобами, які ще донедавна вважались непереможними. Сучасні методи діагностики та лікування вірусних гепатитів гідні стояти в одному ряді з відкриттям вакцин та ліквідацією натуральної віспи, з синтезом перших антибіотиків та приборканням бактерійних інфекцій. За короткий час людство пройшло шлях від встановлення вірусної етіології жовтяниць до пізнання геному та антигенної структури цих вірусів, з’ясування тонких механізмів персистенції збудника та імунологічної реактивності до його антигенів. Початок нового тисячоліття позбавив вірусні хвороби статусу невиліковних, поповнивши арсенал практичного лікаря надчутливими та високоспецифічними діагностичними тест-системами, новими класами антивірусних препаратів, рекомбінантними засобами для лікування та профілактики.

Швидкість, з якою з‘являються нові групи препаратів, розпочинаються та завершуються чергові етапи клінічних досліджень, змінюються існуючі схеми терапії вимагає від лікаря щороку звіряти свою роботу з останніми досягненнями світової гепатології. Зорієнтуватись у здобутках та перспективах етіотропної терапії хронічних гепатитів можна за матеріалами конференцій Європейської (EASL) та Американської (AASLD) асоціацій з вивчення хвороб печінки, які відбулись у квітні та листопаді 2007 року. Вже оголошена програма і цьогорічної, 43-ї зустрічі EASL, яка розпочнеться 23 квітня біжучого року у Мілані. Матеріали цих провідних світових форумів окреслюють сьогодення та майбутнє етіотропної терапії хронічних гепатитів.

Найефективнішим методом лікування хронічного гепатиту С донедавна вважалась комбінована терапія рекомбінантним альфа-2b- або альфа-2a-інтерфероном та нуклеозидним аналогом рибавірином. Однак, період напівжиття лінійних інтерферонів у плазмі крові не перевищував 12 годин і тому для збереження їх ефективності ін‘єкції доводилось робити тричі на тиждень. Коливання концентрації інтерферону протягом тижня негативно впливало на його антивірусну активність. Це призводило до вірусного рикошету, частих загострень та рецидивів. Трьохкратні ін‘єкції препарату зумовлювали високу частоту таких побічних ефектів, як гарячка, міалгія, запаморочення, що, в свою чергу, знижувало комплаєнс пацієнта. Ефективність такої схеми складала лише 15% при монотерапії інтерферонами і 40% при їх комбінації з рибавірином. Сучасні препарати інтерферонів, що використовуються для лікування ХГС, ковалентно кон’юговані з молекулою поліетиленгліколю (ПЕГ). Пегиляція, забезпечила зменшення ниркового кліренсу і збільшення тривалості напівжиття інтерферону у плазмі. Поліетиленгліколі — інертні, водорозчинні, нетоксичні і неімуногенні полімери, що побудовані з молекул етиленоксиду. Пегильовані засоби застосовують в лікуванні різноманітних захворювань. ПЕГ-кон’югована аденозин-деаміназа (пегадемаза) призначається при лікуванні важкого комбінованого імунодефіциту, а пегильована L-аспарагіназа (пегаспаргаза) — при гострій лімфобластній анемії. Пегильовані інтерферони альфа в комбінації з рибавірином сьогодні стали золотим стандартом в терапії ХГС, вони відзначаються повільною абсорбцією, низьким кліренсом і тривалим напівжиттям у сироватці, що дозволяє призначати препарат один раз на тиждень. Механізм противірусної дії пегильованих та лінійних форм інтерферону є аналогічним і полягає у каскаді внутрішньоклітинних реакцій, що ініціюються взаємодією між молекулою інтерферону та екстрацелюлярними рецепторами і призводять до індукції прямої противірусної або антипроліферативної дії на інфіковані гепатоцити, а також індукції непрямої імуномодуляторної антивірусної активності, опосередкованої через імунну систему. Сигнальний шлях включає активацію Янус кінази (Jak)1 і тирозинкінази Tyk2, яка ініціюється зв’язуванням інтерферонів альфа-2 (або пегінтерферонів альфа-2) з гетеродимеричним рецепторним комплексом інтерферону (IFNAR1/IFNAR2). Відтак активуються передавачі сигналу і активатори транскрипції Stat1 і Stat2, які проникають у ядро, де відбувається промоція інтерферон-2-стимульованих генів та елімінація вірусної РНК.

Ефективність етіотропної терапії вірусних гепатитів сьогодні сягає 60-80% залежно від генотипу і визначається не лише препаратом, але і адекватністю його дози, тривалістю терапії, вчасною корекцією відхилень клінічних та біохімічних констант, врахуванням швидкості вірусологічної відповіді. За минулий рік світовий гепатологічний досвід збагатився розумінням діагностичної цінності нового прогностичного критерію ефек­тивності противірусної терапії (ПВТ) – швидкої вірусологічної відповіді (Rapid Virological Response, RVR). Перші публікації на цю тему з'являлись ще у 2004-2005 роках. Та лише у 2007 році ці несміливі припущення змогли прозвучати як достовірні і статисти­чно обґрунтовані результати, що претендують на внесення у стандарти протоколів Європей­ського консенсусу. Помічено, що близько 30% пацієнтів, які розпочали ПВТ, демонструють RVR (припинення віремії на 4-му тижні лікування). Найчастіше це хворі із початково низь­ким вірусним навантаженням (LVL), менше 600тис. МО/мл. В численних роботах, виконаних на великій кількості хворих доведено: у таких «супер-респондерів» ефективність 24-тижне­вого курсу ПВТ при 1-му генотипі та 14-тижневого курсу – при 2, 3-му генотипах статистич­но не відрізняється від ефективності стандартних 48-ми та 24-тижневих курсів. Відтак автори роблять висновок, що тривалість лікування у разі отримання RVR може бути скорочена удвічі. Зокрема, E. Zehnter з колегами, що представляють провідні гепатологічні центри Німеччини, показали, що близько 90% хворих з 2/3 генотипом і 70% з 1/4 генотипом, в яких відбулась RVR, досягають SVR. На думку авторів, стандартні 24-х або 48-тижневі курси ПВТ є надто тривалими для більшості хворих з RVR. Однак, скорочення терапії може відбуватись лише за умови використання високочутливих методів індикації віремії та із урахуванням інших про­гностичних ознак (стать, вік, тривалість хвороби, ступінь фіброзу, обмін заліза та ін.). Аналогічної позиції дотримуються дослідники із Скандинавії на чолі з проф. кафедри інфек­ційних хвороб університету м. Осло (Норвегія) O. Dalgard, повідомляючи, що в рамках дослі­дження «NORTH-C» серед 428 хворих з 2/3 генотипом ХГС, які показали RVR при лікуванні Пегінтроном з Ребетолом, різниця в ефективності 14-ти та 24-тижневих курсів ПВТ щодо досягнення SVR є статистично недостовірною і складає відповідно 91% проти 95%. Ці факти дозволяють оптимізувати схеми ПВТ хворих із сприятливим вірусологічним прогно­зом через скорочення термінів лікування, уникнення більшості побічних ефектів ПВТ та зай­вих матеріальних витрат при збереженні аналогічної ефективності.

Удосконалити схему лікування ХГС у пацієнтів із запізнілою або неповною вірусологічною відповіддю запропоновано в роботі міжнародної дослідницької групи (США, Канада, Франція, Німеччина, Іспанія) під керівництвом проф. B. Willems. Вони повідомляють про суттєве зростання ефективності ПВТ хворих з 1-м та 2/3 генотипами ХГС (77% та 76% відповідно) за умови подовження лікування тих хво­рих, рання вірусологічна відповідь (EVR) в яких виявилась неповною, тобто у термін 12 тижнів віремія не припинилась, а лише знизилась на 2 і більше логарифми. Згідно наведених авторами даних 48-тижнева терапія Пегасисом та Копегусом (який слід використовувати у вищих дозах – 1000-1200 мг/добу) хворих з 2/3 генотипом, що не досягли RVR, є ефективні­шою, ніж стандартна, 24-тижнева (76% проти 67%).

Ефективність противірусної терапії та ймовірність досягнення SVR можна прогнозувати не лише за вірусологічними показниками. M.Maynard з колегами встановили прогностичну цін­ність визначення плазменної концентрації рибавірину на 4-му тижні ПВТ. При значеннях 2 мг/л і більше SVR сягає 86%, тоді як при концентрації менше 2 мг/л SVR не перевищує 27% . А німецьким вченим вдалось виявити прямий зв'язок SVR з рівнем гломерулярної фільтра­ції. Щоправда автори визнають, що зниження гломерулярної фільтрації часто супро­воджувалось анемією, яка вимагала зниження дози рибавірину, а це, в свою чергу, безумовно, могло впливати на ефективність терапії .

Можливість повної ерадикації вірусу HCV засобами сучасної ПВТ остаточно доведена в роботі M.G. Swain: спостережкення близько 1000 хворих із SVR дозволило констатувати відсутність віремії у 99% цих пацієнтів навіть через 5 років по завершенні лікування . Цей факт беззаперечно свідчить, що SVR може розлядатись як повне виду­жання, а не лише як тимчасове зниження реплікативної активності HCV.

Подолати резистентність вірусу HCV до стандартної ПВТ та підвищити її ефективність покликані нові групи противірусних препаратів, що сьогодні знаходяться на різних стадіях клінічних випробовувань. R. Ralston із співавторами предста­вив результати дослідження препарату з групи інгібіторів протеїнази – SCH 503034. Цей пре­парат, що був анонсований ще на попередніх гепатологічних форумах і отримав назву боцеп­ревір, апробували in vitro у комбінації з нуклеозидним інгібітором полімерази NM 107, актив­ним попередником валопіцитабіну. У моделі реплікону HCV 1b генотипу комбінація двох препаратів призводила до значно потужнішої інгібції реплікації HCV порівняно з ефек­том кожного з окремо узятих препаратів. Така комбінація також знижувала частоту резистент­ності до цих засобів, яка властива препаратам прямої противірусної дії . Інші автори, проф. R.A. Preston з колегами, розпочавши клінічні дослідження, повідо­мили, що при дослідженні фармакокінетики боцепревір (у дозі 400 мг) виявився безпечним у хво­рих із м'яким, середнім і тяжким ураженням печінки .

Результати клінічної апробації ще одного препарату з групи інгібіторів протеїнази, те­лапревіру (VX-950), були представлені на 42-й зустрічі EASL професором J.G. McHutchison. ІІb фаза дослідження PROVE 1 включала 250 хворих на ХГС 1-го генотипу, яким рандомізовано призначався телапревір у дозі 750 мг кожні 8 годин або плацебо у комбінації з альфа2а-інтерфероном і 1000-1200 мг/добу рибавірину протягом 12 тижнів. У трьох групах, що отримували телапревір, 79% хворих досягли швидкої вірусологічної відповіді (RVR) на 4-му тижні лікування порівняно з 11% тих, хто отримували плацебо. На 12-му тижні лікування 70% хворих, яким призначали телапревір, залишались HCV-RNA-негативними; 11% хворих цієї групи припинили лікування через побічні ефекти порівняно з 3% тих, що брали плацебо. В подальшому 6 з 9 хворих (67%), що отримали і закінчили лікування на 12-му тижні, залишались з підпороговими рів­нями HCV-RNA і на 20-му тижні спостереження. І, хоча стійку вірусологічну відповідь (SVR) прийнято оцінювати на 24-му тижні після лікування, отримані попередні результати є багато­обіцяючими і свідчать, що використання телапревіру у комбінованій терапії може дозволити скоротити тривалість терапії для деяких хворих з 1-м генотипом ХГС . У листопаді 2007 року на черговій конференці AASLD у Бостоні у доповіді P.Ferenci, J-M.Pawlotsky та S.Zeuzem озвучено результати 2-ї фази дослідження PROVE2 по вивченню ефективності та безпечності препарату Телапревір (VX950) у комбінації з Пегінтерфероном та Рибавірином. Для дослідження було рандомізовано 4 групи з 332-х пацієнтів. Комбінація трьох препаратів у попередньо нелікованих хворих з HCV 1b генотипу показала достовірно вищу антивірусну відповідь на 4-му та 12-му тижнях терапії, ніж стандартна комбінація пегінтерферону з рибавірином. Найпоширенішими побічними ефектами Телапревіру були екзантеми, нудота та анемія. В наступних етапах дослідження PROVE2 автори очікують визначити частоту стійкої вірусологічної відповіді (SVR) та ймовірність рецидивів.

Оральний інгібітор NS5B полімерази вірусу гепа­титу С розробляється корпорацією Idenix – валопіцитабін (NM283). Представник Бостонського медичного центру проф. Afdhal доповів про результати IIb фази дослідження, яке включало 178 нон-респондентів на попереднє лікування з 1-м генотипом HCV. Хворим було при­значено валопіцитабін у дозах від 400 до 800 мг/добу у комбінації з альфа2а-інтерфероном або без нього; однак, згодом усім пацієнтам дозу було знижено до 400 мг через гастроінтес­тинальні побічні ефекти. Контрольна група отримувала стандартну терапію з альфа2а-інтер­фероном плюс 1000-1200 мг/добу рибавірину. Лікування тривало 9 місяців після досягнення авіремії, максимум – до 72 тижнів; монотерапія валопіцитабіном була швидко припинена через низьку ефективність. На 48-му тижні від HCV RNA звільнились як ті хворі, що отриму­вали комбінацію валопіцитабін/пегасис/рибавірин, так і ті, хто лікувався за стандартною схе­мою практично в однакових пропорціях (15%-20% проти 24%), демонструючи складність досягнення повної супресії HCV у первинних нон-респондентів . В іншому дослідженні ІІb стадії, виконаному E.Lawitz з колегами, де валопіцитабін був використаний у попередньо не лікованих хворих, він показав свою ефективність. Це дослідження включало 173 хворих, що отримували валопіцитабін у дозах від 200 до 800 мг/добу в різноманітних комбінаціях з пега­сисом (без рибавірину). Початковий результат зникнення HCV-RNA залежав від дози валопі­цитабіну, яка не могла бути більшою, ніж 400 мг через побічні ефекти. На 24-му тижні 50%-70% хворих досягли авіремії, і більшість з них мали позитивну вірусологічну відповідь на кінець лікування (ETR) – 48-й тиждень . Ці дані свідчать, що для деяких первинно лікова­них хворих валопіцитабін може бути використаний у комбінації з пегильованим інтерферо­ном замість рибавірину, однак це припущення повинно бути підтвердженим ще і стійкою вірусологічною відповіддю (SVR).

Інший препарат з групи ненуклеозидних інгібіторів полімерази NS5B – HCV-796 продемонстрував високу противірусну активність проти усіх генотипів HCV навіть у режимі монотерапії. S.A.Villano з колегами представили дані дослідження 65 нелікованих хворих (близько 65% з 1-м генотипом), які рандомізовано отримували оральні форми HCV-796 (у дозах 100, 250, 500 або 1000 мг) що 12 годин або плацебо у комбінації з пегильованим інтерфероном alfa-2b (Пег­Інтрон); ніхто з них не отримував рибавірин. При усіх дозових режимах HCV-796 плюс ПегІнтрон спостерігалось більш значне зниження вірусного навантаження, ніж при моноте­рапії ПегІнтроном (3.3-3.5 log проти 1.6 log). При цьому не доводилось знижувати дозу HCV-796 через побічні ефекти

Активним метаболітом целгосивіру (MX-3253) є кастаноспермін – потужний інгібітор альфа-глюкозидази, ферменту, необхідного для зборки HCV та його виходу з клітини. K.Kaita з колегами повідомили про другу фазу подвійного сліпого дослідження целгосивіру серед 57 хворих з 1-м генотипом, серед яких було 36 первинних нон-респондентів та 21 не­повний респондент. Трьом групам хворих рандомізовано призначали целгосивір у дозі 400 мг 1 раз на день у комбінації з пегінтроном і рибавірином, без рибавірину та стандартну пегінтрон/рибавірин терапію. Згідно отриманих результатів, у 42% хворих, що отримували целгосивір/пегінтрон/рибавірин досягнуто ранню вірусологічну відповідь (EVR – зниження вірусного навантаження щонайменше на 2 log на 12-му тижні лікування), проти 10-ти відсот­ків хворих, що отримували стандартну (пегінтрон/рибавірин) терапію. Лікування добре пере­носилось, найбільш поширеними побічними ефектами целгосивіру були помірні гастроінтес­тинальні симптоми .

У трьох окремих доповідях, представлених S.Zeuzem, A.U.Neumann та V.G.Bain по­відомлялось про успішне завершення другої стадії клінічних досліджень нової фармакологіч­ної форми пролонгованого інтерферону. Це – альфа2β-інтерферон, генетично поєдна­ний з білком людського альбуміну, що суттєво змінює його фармакодинаміку, подов­жуючи термін противірусної активності у 2-4 рази, водночас зменшуючи побічні ефекти. З отрима­них авторами результатів випливає, що застосування альбуферону 1 раз на 2 тижні у комбі­нації з рибавірином є не менш ефективним щодо ранньої (EVR) та стійкої (SVR) вірусо­логічної відповіді порівняно з щотижневим призначенням пегильованих форм інтерферону. Подальші дослідження препарату мають на меті встановити його ефективність при схемі вве­дення 1 раз на 4 тижні. Обнадійливі попередні результати отримано також при апробації омега-інтерферону, який має 60% гомології з альфа- і 30% з бета-інтерфероном. Однак малі терміни дослідження ще не дозволяють оцінити частоту стійкої вірусологічної відповіді . Безпечність та ефективність комбінації альбінтерферону alfa-2b у дозі 1800 мкг 1 раз/2 тижні та рибавірину дослідили D.R.Nelson із співавторами. При використанні нової форми інтерферону 50% хворих на ХГС з 1b генотипом, що не відповіли на курс пегінтерферону та рибавірину, досягли ранньої вірусологічної відповіді (12-й тиждень терапії) без вагомих побічних ефектів.

На більш ранніх етапах випробувань знаходяться противірусні препарати, що нале­жать до зовсім нових класів сполук. DEBIO-025 – оральний інгібітор циклофіліну, в режимі монотерапії був апробований на HCV-HIV коінфікованих хворих з досягненням швидкого (14-й день лікування) і потужного (на 3,6 десятичних логарифми) зниження віремії . ACH-806, що належить до класу малих молекул-блокаторів NS3-протеази і формування фун­кціональних комплексів реплікації, знижував віремію на 2,38 логарифми вже на п'ятому дні лікування .

Принципово новий підхід до етіотропної терапії ХГС запропонували бельгійські вчені Horseman із співавторами. Для посилення специфічної резистентності і стимуляції відповіді на ПВТ вони використовували різні режими терапевтичної вакцинації рекомбінантною вакциною Е1 у поєднанні з ІФН-2 aі рибавірином. Результати оцінювали по імунологічних критеріях (Т-клітинна, цитокінова, гуморальна відповідь), вірусологічних критеріях (рівень віремії) і показниках якості життя. Випробувана вакцина показала високу имуногенність, але дещо пізню вірусологічну та біохімічну відповіді.

Інший варіант вакцинотерапії ХГС запропонували вчені з університетів Ганновера і Берліну у співпраці з інфекціоністами і гастроентерологами інших країн Євросоюзу. Вакцина IC41 (включає 5 пептидів HCV) з додаванням Th1/Tc1 L-поліаргініну – ад‘юванту, стимулюючого HCV-специфічну Т-клітинну відповідь була апробована на хворих з ХГС, що не відповіли на перший курс ПВТ. 6 підшкірних ін'єкцій впродовж 4-х тижнів у 58% хворих дозволили досягти HCV-специфічної CD4 і CD8-клітинної відповіді, яка корелювала із змінами концентрації HCV-RNA. Добра переносимість і висока імуногенність цієї вакцини були підтверджені і австрійськими вченими при імунізації 128 здорових добровольців.

Нові обрії оптимізації етіотропної терапії хронічного гепатиту В пов‘язані з конструюванням препаратів з групи інгібіторів полімерази. Згідно сучасних стандартів покази до ПВТ ХГВ залишаються незмінними: реплікативні форми HBV-інфекції з високим вірусним навантаженням, вираженим цитолітичним синдромом (АлАт>2N) та гістологічними ознаками некротично-запальних та фібротичних змін. Метою ПВТ є зменшення стадії фіброзу та запалення, запобігання розвитку ЦП та ГЦК завдяки про­тивірусній та антифібротичній дії специфічної терапії. Препаратами вибору для ПВТ ХГВ є рекомбінантні інтерферони, особливо їх пегильовані форми, а також засоби прямої противі­русної дії – нуклеозидні інгібітори полімерази (адефовір, ентекавір, телбівудин). Оптимальною вважа­ється комбінована терапія. Використання ламівудину, що донедавна був єдиним аналогом нуклеозидів зареєстрованим в Україні для лікування ХГВ, стало обмеженим через сформовану резис­тентність до нього вірусу HBV (до 70% на 4-й рік терапії). З кінця 2007 року в Україні зареєстровано значно ефективніший препарат нової генерації – тимідиновий нуклеозидний аналог Телбівудин під комерційною назвою Себіво. Відсутність резистентності HBV до Телбівудину дозволяє досягати стійкої сероконсерсії HBeAg та авіремії без загрози рецидивів. Ще один препарат з групи нуклеозидних аналогів - ентекавір. У березні 2005 він був схвалений управлінням по контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration – FDA) для лікування ХГВ. Можна сподіватись, що невдовзі ентекавір з'явиться і в Україні: 12 квітня 2007 року до фармкомітету України подано заявку про його реєстрацію під торговою назвою Бараклюд (Брістол-Майєрс Сквібб Компані, США). Ентекавір у добовій дозі 0,5 мг використовується для лікування як HBeAg-позитивних так і HBeAg-негативних форм хронічного гепатиту В. Клінічні дослідження про­демонстрували більш швидку вірусологічну, гістологічну та біохімічну відповідь порівняно з ламівудином і, що не менш важливо, не виявили жодного випадку розвитку резистентності до препарату протягом 48 та 96 тижнів лікування. Вважається, що завдяки високій внутріш­ньоклітинній концентрації ентекавіру відбувається швидке та стійке пригнічення вірусної реплікації, що унеможливлює розвиток резистентності.

Значно раніше Телбівудину та Ентекавіру був створений препарат Адефовір, тому досвід його використання є значно багатший, краще вивчено ефективність та побічні ефекти. Попри непога­ний профіль безпеки та високу противірусну активність, дослідники визнають його меншу ефективність порівняно з ентекавіром. Монотерапія адефовіром, як правило, не використову­валась, – найбільш поширеними комбінаціями є адефовір-ламівудин, адефовір-a2βІнтерферон. Резистентність до адефовіру спостерігалась значно менше, ніж до ламіву­дину, однак, достовірно частіше, ніж до ентекавіру. Поширеність адефовіррезистентних му­тацій збільшувалась пропорційно термінам лікування (0; 3; 11; 18 и 29% за 1; 2; 3; 4 и 5 років відповідно), найчастіше розвивалась N236T мутація. З побічних ефектів описано порушення функції нирок, розвиток креатинінемії.

На різних стадіях клінічних випробовувань знаходяться інші препарати для лікування ХГВ: тенофовір, емтрицитабін, клевудин, прадефовір та валторцитабин. На конференції AASLD 2007 року у Бостоні проф. F.van Bommel із співавторами доповіли про дослідження ефективності монотерапії ациклічним інгібітором зворотної транскриптази – Тенофовіром хворих з хронічною NA-резистентною HBV-моноінфекцією. При використанні 300 мг/добу цього препарату у 121 хворого на ХГВ, в яких констатовано резистентність до попередніх курсів терапії нуклеозидними аналогами (NA – ламівудин, адефовір), у 91% хворих було досягнуто зникнення HBV-DNA на 48 тижні лікування, а 78% хворих досягли нормалізації активності АлАТ. В жодного хворого не виявлено ознак розвитку резистентності до Тенофовіру або відновлення віремії.

У прямому сенсі зазирнути у день завтрашній дозволяють попередньо опубліковані тези доповідей наступної, 43-ї, зустрічі Європейської Асоціації з вивчення Печінки, що відбудеться у квітні 2008 року у м. Мілан. Найбільший інтерес представляють повідомлення про кінцеві результати багаторічних досліджень ефективності нових противірусних препаратів, про нові підходи до лікування, так званих, «складних» хворих та про зміни в існуючих стандартах лікування хронічних гепатитів В, С. Так вченими з Бостонського медичного центру, США підбито підсумки 4-го року дослідження COPILOT, в якому доведена клінічна ефективність і доцільність використання знижених (підтримуючих) доз пегильованого альфа2β-інтерферону (0,5 мкг/кг) для лікування хворих з портальною гіпертензією та декомпенсацією захворювань печінки HCV-етіології. Така підтримуюча терапія статистично достовірно покращувала виживання хворих з цирозом печінки, про що у своїй доповіді 23 квітня 2008 року має намір повідомити проф. N.H. Afdhal. Результати 2-ї фази проекту PROVE1 представить колектив авторів під головуванням проф. J.G. Mchutchison (США). Це рандомізоване, плацебоконтрольоване дослідженні на прикладі 250-ти хворих з 1 генотипом ХГС показало суттєве зростання частоти швидкої вірусологічної відповіді при використанні досліджуваного перпарату Телапревір з Пег-альфа 2а-інтерфероном порівняно із стандартною терапією Пег-Інтерфероном та Рибавірином (79% проти 11%). Висока противірусна активність Телапревіру зберігалась також і при скороченні термінів лікування. В подальших дослідженнях цього інгібітора протеїнази автори очікують одержати дані про частоту стійкої вірусологічної відповіді (через 24 тижні після завершення ПВТ), яка, на їх думку, має усі шанси перевищити сьогоднішні показники ефективності стандартної ПВТ. В іншій роботі американських вчених ще нагадується про важливість оцінки швидкої вірусологічної відповіді (RVR, 4-й тиждень ПВТ): на думку M.W. Fried та співавторів, цей показник має більшу прогностичну цінність, ніж генотип HCV. Обнадійливі результати щодо можливості консервативної терапії хворих на HCV-асоційований цироз печінки стадій А, В, С за Child-Pugh та хворих з неоперабельною (мультифокальною) гепатоцелюлярною карциномою представили австрійські вчені з Віденського та Інсбрукського медичних університетів. Професор M. Peck-Radosavljevic оприлюднить результати 3-ї фази мультицентрового плацебоконтрольованого дослідження (SHARP-trial) ефективності препарату з групи інгібіторів мультикінази – Сорафенібу. В опублікованих напередодні 43-ї зустрічі EASL тезах цієї доповіді повідомляється про безпечність та ефективність Сорафенібу у хворих з мультифокальною ГЦК та декомпенсованим ЦП, однак при ГЦК стадії D (за CLCD) та при цирозі печінки стадії С (за Child-Pugh) тривалість життя хворих, незважаючи на лікування, залишалась невисокою.

Далеко не всі повідомлення, що включені в програму цьогорічної квітневої зустрічі EASL, є вже зараз доступними для попереднього ознайомлення. Результати заключних стадій більшості досліджень можна буде почути лише безпосередньо на конференції або прочитати в друкованих матеріалах по її завершенні. Так, організатори зберігають інтригу щодо кінцевих результатів IDEAL-study, яке закінчилось у 2008 році і дозволяє порівняти ефективність двох різних за будовою пегильованих інтерферонів. З нетерпінням чекаємо висновків проектів HALT-C (зниження HCV-RNA на підтримуючих дозах ПВТ), REPEAT (про ефективність повторного лікування хворих, що не відповіли на попередню ПВТ ХГС), CHARIOT (про результати використання індукційних високих доз пегильованих інтерферонів), HIDIT-1 (про результати етіотропної терапії гепатиту Дельта) і багато інших. Та, мабуть, не варто надто поринати мріями у майбутнє, так само, як і затримуватись у дні вчорашньому, оскільки саме сьогодення невпинно вражає нас здобутками та вселяє надію в наші серця.